Почти год назад, а точнее – в марте 2017 года, мне на глаза попалось опубликованное в Украинской Правде  открытое письмо судьи Октябрьского райсуда Полтавы  Ларисы Гольник к судьям Украины. В своем обращении судья Гольник рассказывала, что из-за ее отказа взять «хабарь» от мэра Полтавы  Александра Мамая, и из-за попытки решить вопрос не по понятиям, а по закону – она стала изгоем и персоной «нон грата» не только по отношению к чиновникам власти, но и по отношению к собственным коллегам – судьям.  Проявив принципиальность и  порядочность, судья Гольник оказалась в состоянии жесткого противостояния со всей судебно-правоохранительной системой. И система начала уничтожать судью-отступника.4570
«… Довгий час я вважала, що судді достатньо просто чесно виконувати свою роботу і дотримуватися загальноприйнятих моральних норм у побуті.

Схоже, я помилялася.

Побувавши в якості потерпілої, обвинуваченої, позивача, відповідача, заявника і скаржника, я вочевидь переконалася наскільки, “герметичною” залишається правоохоронна система України. Наскільки відірвана вона від проблем людей. Наскільки деформована корупцією.  Я, фаховий юрист, суддя – тривалий час не можу добитися правди. То що казати про звичайних громадян, не наділених якимось особливим статусом, без правової підготовки?».  (Л. Гольник)

Тогда, год  назад, прочитав  обращение Гольник к судьям,  я поразился тому, насколько можно быть наивной, и не знать элементарных законов  бытия  в своей системе.  Я много раз писал в своих статьях, что в «нэзалэжной» Украине внедрили новый юридический принцип, который в нашей стране превыше Конституции.  Лично я называю этот принцип – «Презумпция безнаказанности подонков».  И этот принцип поддержан всеми властными ресурсами нашей криминально-олигархической карикатуры на государство.  А судья Гольник выступила против этого принципа.  Я тогда еще подумал, что «… девочка плохо кончит».  И оказался прав.893062

22 ноября на судью Гольник напали неизвестные вооруженные обрезками металлических труб и избили судью. Врачи предварительно диагностировали судье черепно-мозговую травму. Уверен, что неизвестные так и останутся неизвестными, и никто их не найдет.  (Собственно, и искать не будут).  Нападение на Гольник, это предупреждение всем судьям Украины.

Помню, как в начале ноября  Петя Порошенко давился соплями счастья  от того, что набран новый состав Верховного Суда Украины.  Петя эмоционально  жестикулировал, истерил и счастливо хрюкал о том, что Закон и Порядок уж теперь-то точно начнут победоносное шествие по просторам Украины.  Судебная реформа в действии!  А я слушал нашего президента и думал: «Неужели еще остались дебилы, которые верят во всю эту хрень?». Да не будет ничего.  Главный юридический принцип Украины «Презумпция безнаказанности подонков» блокирует реализацию любого сценария по восстановлению верховенства права. А  через пару лет главным носителем идеи справедливости в нашей стране вообще станет автомат Калашникова.fbb6999c97ffaed80e33240136418112

В свете событий сегодняшнего дня я предлагаю вам прочитать обращение судьи Гольник годичной давности.  Когда она писала это обращение, она еще не знала, что через год ей по голове будут бить обрезками металлических труб.

Слово до колег. З нагоди ХIV позачергового з’їзду суддів України

Мене звати Лариса Гольник. Я суддя. Із квітня 2015 року – без повноважень.

Ще довший час мені доводиться існувати під тягарем неправедних обвинувачень, порушених проти мене кримінальних проваджень, переслідувань головою “рідного” Октябрського (так він досі називається) райсуду Полтави та нерозуміння з боку більшості з колег.

У травні 2014 року мені на розгляд надійшла справа, яка докорінно змінила життя – моє та моїх близьких.

До відповідальності за корупційне правопорушення притягався міський голова Полтави Олександр Мамай. Його обвинувачували в приховуванні конфлікту інтересів при голосуванні за виділення земельних ділянок на користь падчерки.3-3

Любимые женщины полтавского мэра: жена, дочь, падчерица

Загрожував мерові штраф – дріб’язковий з огляду на мільйонні статки, якими сам він полюбляє хвалитися. Ну й, “слава” корупціонера.

Остання перспектива, вочевидь, громадянинові Мамаєві не подобалася. Бо насувалися чергові вибори, і втрачати займану посаду не хотілося.

Представника інтересів градоначальника у суді, Олександра Ковжогу до неформального спілкування з собою я не допускала. Тож із відчаю він змушений був у присутності свідків вигукнути: “Якщо не хочеш по-хорошому, пожалкуєш!”

Що означав другий варіант, я вже здогадувалася.

Уже після першого судового засідання – його мер теж проігнорував – Олександр Мамай почав давати ЗМІ зневажливі коментарі щодо процесу, ображати мене особисто та правосуддя в цілому, розголосив номер мого мобільного телефону, домашню адресу, іншу конфіденційну інформацію.

Із липня 2014 року Мамай і Ковжога направляли заяви про нібито вчинені мною злочини на ім’я Генерального прокурора та до прокуратури Полтавської області, писали скарги до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України та Вищої ради юстиції.original

У копії ці документи адресувалися голові Октябрського районного суду Олександру Струкову, – а він старанно доводив їх до мого відома.

Фактично на мене чинився тиск, явний і прихований. З метою усунути незговірливу суддю від розгляду справи.
Вистояла.

Зрозумівши, що наклепами й погрозами мене не здолати, у грудні-2014 Мамай відправив до мене іншого представника, колишнього свого заступника – Дмитра Трихну, який і повідомив, що мер готовий з’явитися до суду, якщо наперед знатиме рішення.

Справу належало закрити внаслідок закінчення терміну притягнення правопорушника до відповідальності (цей строк, дійсно, збіг), а головне – я не повинна визначати, винен чи не винен Мамай у порушенні закону. Якщо прийму запропоновані умови – отримаю “компенсацію” та вирішення певних побутових проблем.

Тільки моя категорична незгода зірвала цей план.

26 січня 2015 року Олександр Мамай скликав прес-конференцію та заявив, що суддя Гольник вимагала у нього 5 тисяч доларів за закриття справи. Провадження за заявою градоначальника відразу було внесене до ЄРДР обласною прокуратурою, співробітники якої добре знали, що відбувалося насправді.Hm2HErR6

Крім помсти, вони мали відіграти дискредитуючу роль під час проходження мого суддівського досьє через Вищу кваліфікаційну комісію суддів, Верховну Раду України, а тепер – через Вищу раду правосуддя.

Моя наполеглива вимога притягнути до кримінальної відповідальності не “стрілочника”, а реального організатора низки злочинів, викликала невдоволення керівництва прокуратури.

Письмові заяви й скарги до ГПУ, керованої Віктором Шокіним, поверталися на розгляд до Полтави.

Тільки втручання Комітету ВР з питань запобігання і протидії корупції дозволило розірвати порочне коло. Зараз провадження за всім набором правопорушень, вчинених Мамаєм і його посібниками, розслідується НАБУ. Розумію, з якими складнощами доводиться стикатися детективам, щоб через 2 роки довести до логічного фіналу справу, яку зумисне розвалювали. Сподіваюсь, вони впораються.

Ще в 2014 році я вперше звернулася до органів суддівського самоврядування за підтримкою. Очікувала, колеги осмикнуть мера і пояснять йому, що тиск на суддів є неприпустимим. Тим більше – з боку вищої посадової особи місцевого самоврядування.946

Потім я просила збори суддів Октябрського райсуду висловитися з приводу обвинувачень мене Мамаєм у вимаганні хабара. Марно.
Звернення до Ради суддів України теж виявилися “голосом волаючого в пустелі” – навіть, коли я потребувала захисту від переслідувань мене головою суду, який “перетворив” мене на злісну порушницю трудової дисципліни.   (Участь у засіданні Комітету ВР з питань запобігання і протидії корупції, куди я була запрошена офіційно, вартувала мені 2 дні “прогулів”).

Мені почали виплачувати суддівську винагороду “пропорційно відпрацьованому часу”. Інакше кажучи, перевели на погодинну оплату праці. Оригінальна новація. Підозрюю, що я єдина в Україні суддя, котру карають подібним чином. Принаймні, у Полтавській області точно.

*   *   *

Проте до З’їзду суддів, а заодно до всього суддівського корпусу України, я звертаюся не за тим, щоб пожалітися на “доленьку лихую”.

Довгий час я вважала, що судді достатньо просто чесно виконувати свою роботу і дотримуватися загальноприйнятих моральних норм у побуті.

Схоже, я помилялася.

Побувавши в якості потерпілої, обвинуваченої, позивача, відповідача, заявника і скаржника, я вочевидь переконалася наскільки, “герметичною” залишається правоохоронна система України. Наскільки відірвана вона від проблем людей. Наскільки деформована корупцією.888369

 

Мені довелося зіштовхнутися з неймовірною байдужістю, а то й ворожістю, багатьох наділених владними повноваженнями персон, обов’язок яких – стояти на сторожі Закону.

До речі, справа Мамая, котра зрештою опинилася в Решетилівському райсуді, була закрита саме в той спосіб, за який мені пропонували 5 тисяч доларів.

А я ж створила проблеми для “системи”. Зазіхнувши на мера, на голову суду, на псевдоборця з корупцією, котрий в дійсності є рішалою – з’єднувальною ланкою між злочинцями (не тільки білокомірцевими, але й криміналітетом) та корумпованими слідчими, прокурорами, суддями.

Якось один із правоохоронців сказав мені: “Усім було б простіше, якби Ви взяли ті гроші в Мамая”.

Деградація органів, прикликаних протистояти злочинності, – це не тільки огидно. Доводиться говорити про реальну небезпеку для подальшого існування української державності.

 

 

Both comments and pings are currently closed.

Comments are closed.